Психологічні аспекти роботи з ветеранами війни та членами їхніх сімей

Соцзахист 01.05.2024 Версія для друку

Соціально-психологічна адаптація і реабілітація ветеранів війни а також підтримка їхніх сімей є дуже важливою складовою реінтеграції вказаних осіб у мирне життя. Важливо усвідомлювати, що цей процес не є вузькопрофільною діяльністю фахівців психічного здоров’я, а має відношення до усіх, хто забезпечує соціальні, юридичні, медичні потреби ветерана, накладає відповідальність на тих, хто так чи інакше з ним контактує та може прямо чи опосередковано впливати на його психічний стан, уявлення, цінності. Надання пільг, захист прав, консультації та супровід з цих приводів, організація просвітницьких, культурних, навчальних заходів, тощо, має суттєвий вплив на процес психосоціальної реабілітації.

Службові та посадові особи органів державної влади дуже часто на собі відчувають недовіру, упередженість, спалахи гніву чи агресії з боку людей, які побували в умовах збройного конфлікту. Для уникнення та подолання непорозумінь, підвищення ефективності в своїй роботі, службовці повинні знати декілька важливих принципів і правил щодо спілкування з ветеранами, які допоможуть не образити відвідувачів, налагодити доброзичливі стосунки, налаштувати на співпрацю.

Загострене почуття справедливості, стресові розлади та ПТСР – що потрібно враховувати працівникам державних установ при взаємодії з ветеранами та ветеранками війни?

Разом із бойовим досвідом, ветерани війни отримують фізичні й психологічні травми, через що згодом вони можуть страждати на психічні розлади та мати труднощі у процесі адаптації до мирного життя. Але не обов’язково бойовий досвід викликає розлади чи інші проблеми, тому правильне розуміння адаптаційного періоду, пошук ефективних шляхів адаптації та реінтеграції військовослужбовців та підтримка їх у цьому процесі відіграють значну роль. Найбільш відомий, але не найпоширеніший стан – посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). За різними даними, він може зустрічатися у 10-25% ветеранів.

На відміну від гострої стресової реакції, ПТСР виникає не під час травмуючої події, а у віддалені терміни – після завершення ситуації, яка виходить за межі звичайного людського досвіду та пов’язана із загрозою для життя, базових життєвих уявлень, моральних цінностей і в якій людина пережила інтенсивні почуття жаху, безпорадності, шоку. Прихований період складає, як правило, 2-6 місяців з моменту отримання психологічної травми. У людини з ПТСР можуть спостерігатися такі прояви як фіксація на обставинах травматичної події, напруга, настороженість, збудливість і дратівливість, нестримний тип реагування на раптові подразники, схильність до некерованих агресивних реакцій, відхід від реальності, уникання контактів з людьми, депресивні тенденції та суїцидальні думки.

Слід пам’ятати, що до формування ПТСР далеко не завжди призводить тільки травмуюча подія, але й навіть набута психічна травма. На жаль, «завдяки» поширеності відомостей та міфів про ПТСР, люди можуть не звертати уваги на інші порушення, часто клінічного значення, або приймати це за прояви «військового синдрому». Або, навпаки, «патологізувати» нормальні процеси реінтеграції, тобто розцінювати їх прояви як хворобу.

Держслужбовець на своєму місці не повинен мати компетенції в диференціальній діагностиці психічних станів та розладів, але треба зважати на те, що частіше за ПТСР ви можете зіткнутися з проявами депресії, залежності від хімічних речовин, невротичними реакціями на життєву кризу, загостренням особистісних рис, або з умовно-нормальною реакцією самоствердження в адаптаційному періоді.

Так, при депресивних розладах у людини може уповільнюватись розумова

діяльність, звужуватись увага та страждати мотивація до полегшення свого становища. Така людина може виглядати пригніченою, відстороненою, зануреною у себе, але буває навпаки – дратливість, конфліктність, емоційні вибухи теж можуть бути проявами депресії, коли за ними стоїть зневіра, низка важких втрат, почуття провини, відсутність життєвої перспективи, безпорадність.

У будь-якому разі, ветеран/ка війни після повернення переживає кризу, оскільки людина стикається із зміненими обставинами життя, зміненим образом

самої себе, а найголовніше – з незворотністю цих змін. Цей досвід драматичний

– людина себе не впізнає, не знаходить, не може відтворити колишнє існування і примушена розбудовувати нове. Пристосування ветерана до мирних обставин життя саме по собі є стресовою, а часто і травмуючою подією, що досить важко зрозуміти людині, яка не має подібного досвіду. Тому «кризовий стан», в якому ми частіше за все спостерігаємо ветеранів – цілком нормальне тимчасове явище, притаманне процесу пристосування до іншого виміру життя у цивільному середовищі. Значно адекватніше та екологічніше розуміти проблеми ветерана через уявлення про «кризу повернення», ніж крізь призму клінічної категорії «посттравматичного розладу».

Основні переживання людини в кризі – невпевненість, невизначеність, втрата життєвих орієнтирів. На цьому тлі увага може бути нестабільна, часто спостерігаються тривожність, різкі емоційні перепади, підвищена чутливість до ставлення інших людей, їх слів, інтонацій. Людина може болісно сприймати звичайні, на перший погляд, питання про склад сім’ї, сімейний стан, місце роботи, плани на майбутнє тощо, і захищатись відстороненням, дратливістю або гнівом.

Окрім психологічної специфіки у вашого відвідувача може мати місце «органіка», а саме: наслідки контузій, поранень, інших уражень центральної нервової системи, які мають психічні та поведінкові прояви, зокрема порушення

сприйняття, запам’ятовування, осмислення інформації, емоційну нестабільність,

дратливість тощо. Бажано переконатись, що відвідувач правильно розуміє те, про що ви йому розповідаєте, орієнтуючись на зворотній зв’язок, при необхідності, перепитуючи відносно усвідомлення ним наданої інформації.

Якщо ситуація дозволяє, поцікавтесь, чи мав ваш відвідувач контузії, якщо так, можливо, вам слід говорити повільніше та голосніше, спрощеною мовою, запропонувати допомогу у складанні письмових заяв та інших документів.

Поведінкові та емоційні прояви органічних уражень мозку зовні дуже схожі і можуть прийматися за симптоми ПТСР, і це основна причина того, що часто контузії у наших вояків лишаються нерозпізнаними та невилікуваними, тому бажано перепитати, чи мав він контузії, чи проходив лікування, чи спостерігається у невролога, якщо ні, рекомендувати йому обстеження. На все це слід зважати, користуватись зворотнім зв’язком та гнучко коригувати комунікацію з вашого боку.

Які проблеми у взаємодії з ветераном/ ветеранкою війни можуть виникнути. Що можна зробити?

Якщо час та ситуація дозволяє, можна спробувати допомогти людині виразити свої почуття. Якщо людина відмовляється від бесіди, запропонуйте їй описати те, що сталося на папері чи у вигляді розповіді; слухайте, висловлюючи зацікавленість, розуміння та співчуття, їй важливо розуміти, що хтось поряд. Не ставте зайвих питань, не давайте порад. Ваше завдання – вислухати. Покажіть людині, що вам не байдуже і навіть у зв’язку з найгіршою подією, слід повірити в те, що життя триває і можна зробити висновки, які стануть корисними у майбутньому. Надайте людині час і простір подумати про той досвід, який вона отримала; перебувайте з нею на одному рівні (сидіть, якщо вона сидить, або встаньте, якщо людина стоїть). В будь-якому разі утримуйтесь від зверхності та/

або проявів жалю. Це універсальне правило дозволяє досягти ефективної комунікації з будь-якою людиною.

Якщо ви не маєте об’єктивної можливості надати людині достатнього часу

та простору для відреагування почуттів, або ви втомлені і не маєте емоційного ресурсу, краще призупиняти такі процеси на самому початку, притримуючись своєї офіційної ролі, встановлюючи часові рамки, переключаючи увагу особи на поточні обговорювані питання, чітко орієнтуючи її у наступних кроках на найближчу перспективу. Деякі гострі реакції та стани, які можуть виникнути у

вашому кабінеті, можуть вимагати від вас навичок надання першої психологічної допомоги. Універсальні техніки «заземлення» – це перевести увагу на щось у реальному просторі «тут-і-тепер», відчутне, фізичне. Наприклад, запропонувати змінити положення, встати, пройтись, звертаючи увагу на обстановку, якісь речі в кабінеті, вид за вікном, або запропонувати воду, теплий чай, при цьому звертаючись до людини на ім’я.

Не дозволяйте людині грати роль жертви, все, що вона може зробити сама,– вона повинна робити сама, не треба допомагати чи шукати помічників. Якщо можливо, залучіть до ситуації людину, яка також перебувала в умовах війни та вже вийшла з кризи реінтеграції. В разі потреби допоможіть їм обмінятися номерами телефонів. Добре, якщо в вашій установі буде організоване спеціальне приміщення для прийому ветеранів війни, навіть невеликий куток, але окремий від інших відвідувачів.

Якщо у вас часто бувають черги, подбайте про те, щоб нагадування про

позачергове обслуговування учасників бойових дій у вигляді об’яв, з посиланням на відповідні норми Закону, були розташовані на помітних місцях – як правило, ветерани погано витримують очікування і можуть розлютитися або піти геть.

Що робити працівникам державних установ при проявах агресії з боку ветеранів війни?

Агресивно можуть сприйматися учасником бойових дій спроби його виховання, нав’язливі поради та ваші слова про те, що ви розумієте, що з ним відбувається.

Роздратування може викликати нетактовні розпитування, недбале ставлення до посадових обов’язків або небажання когось із працівників вникнути в суть справи. Різко він може відреагувати на жалість до нього або знецінення його зусиль. Ваші жести, пози, міміка, інтонації мають бути відкритими та м’якими, не провокуючими. Якщо ветеран все ж «вибухає», це може бути сприйнято як такий різновид комунікації. Можливо, він багато намагався терпіти та тримати почуття у собі, а зараз вони виплескуються, можливо, зовсім неконтрольовано. Це може означати, що йому потрібне спілкування, але зараз він не в змозі отримати його в інший спосіб. Буде помічним, якщо хтось зможе приділити йому час, увагу та вислухати. Отримавши можливість спілкування, ветеран перелаштується на конструктивний лад, якщо ви будете ставитись до нього серйозно і з повагою.

Як реагувати на прояви словесної агресії з боку учасника бойових дій:

зведіть до мінімуму кількість оточуючих, але не лишайтесь з ним наодинці; надайте можливість «випустити пару»; покажіть доброзичливість, навіть якщо ви не згодні; не обвинувачуйте людину у неналежній поведінці, не висловлюйтесь оціночно з приводу її особистості (в такому випадку агресивне поводження може бути перенаправлене на вас);
запитайте, що конкретно ви можете зробити,запропонуйте спільно знайти вихід із ситуації; спробуйте розрядити обстановку гумором, адже агресивне поводження – це один із способів, яким організм намагається знизити високу внутрішню напругу.

Якщо ви відчуваєте, що агресивна реакція вийшла з-під контролю і має тенденцію перейти від словесної у поведінкову площину, якщо лунають прямі погрози на вашу адресу, вам слід подбати про свою безпеку, наприклад, запросити у кабінет колег або охоронців, стати з боку виходу з кімнати. Не слід робити різких рухів, скорочувати дистанцію між вами, підвищувати тон голосу, дивитись прямо в очі, стискати кулаки тощо. Слідкуйте за тим, щоб не виглядати ані супротивником, ані жертвою – і те, і інше може призвести до імпульсивних дій. В окремих випадках може знадобитися фізичне утримання і заспокоєння людини.

Як правильно і коректно запропонувати ветерану війни соціальну допомогу та психологічну реабілітацію?

Важливо запропонувати ті можливості які є, на які особа дійсно має право та озвучити умови їх використання. Ви маєте добре орієнтуватися як в наявних нормативних актах, що регулюють надання соціально-психологічних послуг, так і в тих, що існують у стані проектів, а також в контексті цих ініціатив.

Виходьте з того, що держава в будь-якому разі повинна брати участь у житті ветеранів, адже вона залучала їх до війни, а тепер має допомогти повернутися.

Це – приклад турботи, небайдужості до захисників як з боку держави, так і суспільства. Не треба почуватися ніяково, пропонуючи допомогу, або дратуватися на різку реакцію учасника бойових дій. Те, що ви пропонуєте – нормальні опції, «стандартний соціальний пакет», який надається в якості підтримки та зможе забезпечити можливість певний час присвятити роздумам, обговоренню та спробам побудувати своє життя тепер із сьогоднішнім розумінням своїх потреб. Не обмежуйтесь тим, що пропонує держава, бажано мати контакти громадських установ, які займаються соціально-психологічною допомогою, в тому числі контакти спільнот ветеранів.

Також доречно попередити, що є час обдумати запропоновані варіанти, порадитися з людьми, які користуються у військовослужбовця авторитетом та не квапитися зі швидким рішенням. Не потрібно вирішувати за людину, що буде для неї краще, а що гірше. Не треба лякати страшними діагнозами та жахливим можливим розвитком подій. Не потрібно нагадувати ветерану про його обов’язки, які він і сам усвідомлює. Не порівнюйте його життя зі своїм. Ви можете підтримати та надати інформацію і це вже буде помічним.

До психологічної реабілітації ветерани війни можуть ставитися скептично через те, що вона відбувається зазвичай в медичних, санаторно-курортних установах, може бути примусовою та обмежувати особистий простір і час, що може сприйматися як неприпустиме. Термін «психологічна допомога» також може викликати конфронтацію. Бо саме слово «допомога» передбачає прийняття своєї слабкості та готовність до того, щоб хтось сильний щось зробив. На цей крок буває дуже тяжко зважитися. Особливо, коли насправді погано.

Психологічна підтримка – найбільш нейтральний термін, тим паче коли ви не знаєте людину і її життєвий контекст.

Те ж стосується і соціальної допомоги. Сам факт того, що людині це пропонують, може змушувати відчути себе слабким. В тому, як ви будете говорити з людиною, повинна відчуватися повага до її людської гідності. Ветеран/ ветеранка – доросла людина, яка вижила в небезпечних умовах, в такої людини є навички рятувати своє життя, і не тільки своє, тому вона здатна приймати ефективні рішення і бути повноцінною, важливою, сильною ланкою суспільства.

В будь-якому разі уникайте апеляцій до статі людини, коли пропонуєте підтримку. Це закономірно сприймається як неповага і знецінення особистості в цілому. Також інформацію щодо соціальної та психологічної підтримки можливо надати дружині, матері, або іншим родичам ветерана, які знайдуть вдалий час та простір для бесіди про це з людиною, що безпосередньо її потребує.

Зважайте на те, що ветерани приходять до вас із вже сформованими упередженнями, недовірою до держави, що обумовлене післявоєнним станом свідомості та специфікою культурно-інформаційного простору даної соціальної групи. Вперше зустрічаючись з вами, вони можуть переносити це ставлення на вас як на уособлення «Зради». Не варто сприймати це на свій рахунок та ставити за мету переконати у протилежному за будь-яку ціну. Це може виправити час за умов докладання щоденних зусиль кожного учасника процесу відновлення держави. Але на вашому особистому рівні ви можете змінити на краще ставлення тих окремих осіб і спільнот, які з вами контактують, своїм ставленням до проблеми, своїми діями, компетентністю, відповідальністю.

Під час спілкування з ветеранами, важливо ретельно підбирати слова та дипломатично підходити до складних тем, щоб не принизити гідність людини.

Головне – проявляти повагу та терпіння. Ветерани під час військової служби знаходилися в умовах «іншої реальності», і при поверненні до звичайного життя вони потребують певної адаптації, що включає час та можливість звикнути, вирішити, як саме реінтегруватися в суспільство. Часто, переосмисливши свої життєві орієнтири в ситуації загрози життю, в людині відбувається переоцінка цінностей та бажання змінити, наприклад, роботу та присвятити себе улюбленій справі. Тому час для учасників АТО може уповільнюватися, оскільки потрібна пауза в соціальній активності. Буде шанобливо не квапити учасника/цю бойових дій з нагальним прийняттям рішення або заповненням паперів, також не варто проявляти роздратування, коли людина ставить багато запитань або часто щось уточнює, – для неї на цьому етапі важлива свідома позиція, вона звикла до відповідальності і хоче розуміти предмет бесіди. Ветеран не потребує особливих слів захоплення, вдячності, йому не потрібно чути від вас, що він «герой». Він чекає поваги до своєї діяльності і до себе, тоді він напевно буде знати, що все не дарма, а в цивільному середовищі є також багато людей, які хочуть змін і роблять на своїх місцях і посадах для цього все, що можуть.

За матеріалами методичних рекомендацій “Організаційно-правові та психологічні аспекти роботи з ветеранами АТО та членами їхніх родин» https://forpost-center.org/

Читайте також